Сенсація

Як закарпатка у собачому лайні золото шукала

Любов до золота батьки привили Марії з дитинства. Колись на Закарпатті дуже часто змінювала влада, то чехи тут були, то мадяри, то німці. Гроші часто мінялися і люди не знали, у якій валюті зберігати кошти. А от коли прийшла радянська влада, валюту поміняли всього за ніч і в батьків Марії пропали міхи грошей на горищі. Єдине, що вони встигли, виміняти певну суму на золото. Із того часу завжди наказували доньці, що коли в неї з’явиться певна сума, одразу вкладати її в жовтий метал, мовляв, він один безцінний, пише газета «Неділя Закарпатські новини».

Батьки були досить забезпеченими людьми і в золотих речах дівчина ходила чи не з дитинства. При цьому банка з коштовностями щоразу ставала повнішою і повнішою. Згодом зявилася ще одна, а потім і наступна.

Своїй доньці закарпатка також намагалася всіляко привити любов до ювелірних виробів. При цьому – над кожним трусилася, наче над малою дитиною. Коли вже доросла донька загубила перстень, влаштувала такий скандал, ніби та власну хату навмисне спалила. У той день Ірина познімала всі прикраси, повернула матері і сказала: «Якщо я колись якісь коштовності і одягну, то тільки ті, що куплю собі сама. Ніколи в житті більше не даруй мені золото, бо скільки б часу не пройшло, власницею всіх тих ланцюжків, кулонів, браслетів та перснів все одно почуваєшся ти і не важливо, що ти нібито їх купувала для мене!»

Ірина з того часу і справді більше ніколи не одягала золото, куплене матір’ю. Оскільки до прикрас дівчина звикла, купила згодом собі три персні і з ними не розлучалась.

Марія ще не раз пропонувала доньці золоті подарунки. Але та була критичною. Тож Марія почала купувати прикраси сама для себе. А от коли народилась онучка. Всю увагу перекинула на неї. Одразу після народження Софії, купила їй золоті сережки, коли дівчинці виповнилося рік – наступні, на два роки – перший перстень, на три – другий, відтак – ланцюжки, кулони, браслети…

Із 12 років дівчинка вже ходила до школи з трьома перснями на пальцях. Бабуся тішилась, радіючи, що онучка – наймодніша у класі і нав’язувала їй все нові й нові подарунки. Донька знала материну пристрасть до золота, тож у це питання не втручалася взагалі, вирішила, що якщо колись Софію спіткає така ж участь, як її, віддасть їй своє золото, бо сама до нього повністю втратила інтерес.

Та одного разу Марія зібралася на тиждень у гості до родичів у інше місто. Цілий день приміряла прикраси – що до якої сукні підійде, який перстень їй найбільше пасуватиме. І раптом у руки їй потрапив один з перснів онучки, який Софія не одягала, бо він був їй великим. Він ідеально виглядав у комплекті з одним із Маріїних кулонів. Жінка дуже зраділа і на хвилі піднесення забула його зняти, пішла годувати собак. А їх у неї було декілька.

А коли повернулась до хати, подивилась на пальці… і жахнулася. Онуччиного персня на пальці не було. У жінки почалася істерика, вона підняла на ноги всіх домашніх, перекидала догори дном весь будинок… але золото знайти так і не змогла.

Тоді на думку їй спало, що вона могла його загубити тоді, коли розмішувала рукою їжу собакам і одна з її п’яти улюблениць могла перснем повечеряти.

Доньці пригадалася історія тоді, коли прикрасу загубила вона, але рознервована Марія, її навіть не чула… вона плакала і благала Ірину, поки її не буде, прибираючи за собаками, дивитись уважно, коли між фекаліями з’явиться перстень, забрати його, помити і зразу ж їй повідомити. Аби не з’їдала себе з горя. Ритися у відходах життєдіяльності навіть улюблених собак Ірина наміру не мала, тож вирішила для себе. Що просто збиратиме їх у окреме відро, а якщо випадково побачить, то одягне гумові рукавиці, вийме його і поставить матері в сервант. Марія поїхала. Вона щодня телефонувала доньці і питала, чи не знайшлося золото і чи не надто переймається через це Софія. Дівчинка ж тільки сміялася з поведінки бабусі, перстень насправді її не цікавив зовсім.

Відтак швидко пролетів тиждень і Марія повернулася додому. Вона взяла відро з собачим лайном, дрібну металеву сітку, шланг і промила всі фекалії. Але персня там не було.

Вона знову мало не розплакалась. Але тут підійшла Софійка і почала голосно сміятися. Жінка спочатку не зрозуміла причину, а потім перепитала дівчинку, в чому справа, мовляв, тут біда така, а вона радіє.

А сміятись таки було над чим… бо Марія ретельно перевірила не те відро, не з тими відходами, бо Ірина складала їх у інше…

Із того випадку увечері кепкували всі… крім Марії. Вона сердито сиділа у кутку і складувала плани. Як на день народження онучки купуватиме їй новий перстень замість втраченого. Хоча дівчинка й не просила, але цього Марії й не треба було, вона любила приймати рішення за інших.

Так минуло ще кілька днів. Марія вже збиралася йти ретельно обстежувати інше відро з собачим лайном, як раптом помітила на бруківці у дворі щось блискуче. Схилилася… і… диво! Там лежав перстень!

Вона схопила його, почала цілувати і кричати від радості!

Такою щасливою вдома не бачили її ще ніколи.

На цьому історія могла б закінчитись, але наступного дня вона покликала до себе онучку. Як з’ясувалося, у неї для Софії був подарунок – новий перстень. Незважаючи на те, що загублений знайшовся, жінка під час пошуків уже піддивилися золотий виріб і не змогла втримати, аби не купити його.

Одягати його дівчинка не стала, тільки приміряла і порадила бабусі помістити його у свою скриню… на зберігання, мовляв, трохи завеликий… але колись, можливо, пригодиться.

Джерело: transkarpatia.net

Підпишіться на групу «СВІДОК» у Facebook

Більше актуальних новин дивіться в програмі “Свідок” на телеканалі НТН по буднях – 8.30, 12.30, 16.30, 19.00, 23.15, і щосуботи о 19.00.

Loading...