Сенсація

Три речі, які спотворюють Київ

МАФи, хаотична зовнішня реклама і жовті Богдани занурюють столицю в урбаністичне пекло, від якого її давно час врятувати

Наприкінці минулого тижня мер Києва Віталій Кличко оголосив війну МАФам. За його словами, кіоски та ларьки будуть прибрані з площ біля метро, основних транспортних магістралей та зупинок громадського транспорту.

А ті, які залишаться, виставлять на торги через систему ProZorro. І права на розміщення такої торговельної точки отримає той, хто заплатить більше до міського бюджету, а не той, хто знає дядька Сашка в місцевій райдержадміністрації.

Для розуміння того, на скільки прозорий розподіл місць і сплата всіх податків здатні збільшити доходи київського бюджету, Кличко навів лише один приклад: автокав’ярня, яка виграла право торгувати біля метро Арсенальна на прозорому тендері, платить до бюджету міста 1 млн грн на рік. Всі МАФи, які працюють поруч із нею за старими правилами, платять лише 40 тис. грн на рік.

Але питання не стільки в грошах, хоча і в них теж. Питання у міський естетиці та антисанітарії — МАФи і стихійна торгівля спотворюють наше середовище проживання. І тут я вперше не стану боротися за свободу підприємництва, а відстоюватиму жорсткіші норми. Точніше, їх запровадження.

Щоразу повертаючись додому з-за кордону і в’їжджаючи до Києва через проспект Бажана, ми занурюємося у середовище брудного хаосу. І річ тут не тільки в безпосередній чистоті вулиць. Якщо спробувати розібрати це відчуття урбаністичного апокаліпсису, воно складатиметься із трьох основних компонентів.

МАФи в цьому сумнівному хіт-параді посідають законне перше місце.

Чим відрізняються міста Європи від більшості міст Азії та колишнього СРСР?

Давайте вийдемо на станції метро Оболонь і пройдемо до супермаркету Велика Кишеня. Років 10 тому тут мав з’явитися сквер із міським фонтаном. Але так і не з’явився. Зате виросли кіоски, розкладки і наливайки. Вони продають окуляри, курку, батарейки, пиво, сир і труси. Можна купити курку, одразу ж загорнути в труси і всім цим закусити в одній із наливайок. А потім зайти до кіоску Інтим, що цілодобово обслуговує трудівників столиці також там, біля курки і трусів.

І не думайте назвати це Шанхаєм. Тому що Шанхай із його 26 млн населення і таксі, що під’їжджають у дев’ять смуг до аеропорту, — це XXII століття проти станції метро Оболонь й ідеал логіки й впорядкованості проти елементів київської міської інфраструктури. Навіть спальні райони Шанхаю виглядають чистішими і впорядкованішими, ніж площа біля станції метро Оболонь. Територія біля іншої станції метро — Героїв Дніпра — нічим не краща.

Все це пекло необхідно демонтувати й уніфікувати. Кіоски можна спорудити в єдиному привабливому стилі. Ви одразу помітите, як зміниться обличчя міста, якщо зробити навіть таку просту річ. Тим більше Київ здатен і на більше — підтвердження того відреставрований парк Наталка на Оболонській набережній. Невеликий шедевр ландшафтного дизайну — тут навіть урни симпатичні й виконані в єдиному стилі.

Не будемо замахуватися на загальні правила оформлення фасадів, як у якомусь Римі або Барселоні (винос кондиціонерів на фасад, хаотичне засклення балконів), давайте для початку розгребемо ятки і стихійну торгівлю.

У 2014 році Київ запровадив компромісні правила розміщення кіосків. Усім, хто отримав документи до квітня 2013 року, їх продовжили ще на п’ять років. Тепер цей компроміс має залишитися у минулому — пекло потрібно демонтувати і закрити.

Друге місце в моєму хіт-параді речей, які захаращують Київ, посідає зовнішня реклама. Не зовнішня реклама як така, а зовнішня реклама в такій кількості й такого вигляду, як зараз.

Візуально в Києві у 3-5 разів більше рекламних щитів, ніж у будь-якому місті Європи, місця їх розміщення ніхто не контролює. Як, власне, і формати. Вони атакують водіїв і пересічних містян такою кількістю рекламних повідомлень, що голова може піти обертом. За ступенем хаотичності й агресивності із зовнішньою рекламою Києва можуть зрівнятися лише вивіски на базарах Хургади та Шарм-ель-Шейху.

Наприклад, у Дубаї багато рекламних білбордів розташовані уздовж доріг, а не поперек, щоб їх могли бачити лише пасажири, а не водії. Більшість технологічні й симпатичні. Вони радше візуально доповнюють місто, ніж засмічують його. В історичному центрі багатьох міст Європи білборди побачити просто неможливо, тим більше в такій кількості, як у Києві. Українська столиця нічим не гірша за Варшаву або Будапешт, як і її мешканці, і вони мають право насолоджуватися краєвидами Дніпра, зеленими пагорбами і спорудами Городецького без рекламного пресингу з боку Олега Ляшка, суші-барів та лазерної епіляції.

Розумію, що за рекламними щитами стоїть приватний бізнес із його правами, але в цьому питанні рішення має бути таке ж, як і з МАФами: дати час для адаптації, а потім різко скоротити кількість, впорядкувати й уніфікувати. І всі місця розподіляти через ProZorro, якщо це можливо.

І останнє місце в моєму гордому списку посідають брудні смердючі жовті Богдани. Так-так, маршрутні таксі, які свого часу допомогли вирішити транспортні проблеми міста.

Почнемо з того, що тепер вони створюють більше проблем для автомобільного потоку, ніж вирішують, займаючи смугу-дві, нескінченно паркуючись біля всіх станцій метро і зупинок. Якщо починається тягучка, в половині випадків вона закінчується після скупчення маршрутних таксі біля зупинки або біля метро.

По-друге, даруйте, але вони дуже псують повітря. Те повітря, яким ми з вами дихаємо і якість якого — так само як і якість питної води — є основою здоров’я містян. Якщо на сході країни основними забруднювачами навколишнього середовища є промислові підприємства, то в Києві та, наприклад, Одесі — автотранспорт. Рівень забруднення повітря у багатьох місцях центру столиці наближається до 10 за 10-бальною шкалою (а на Бессарабці стабільно 10), як показало дослідження екологів Рейтинг найбрудніших міст України, який ми регулярно публікували в журналі НВ.

Переважна кількість київських Богданів не пройшли б ТО в жодній країні Європи. Було б непоганою вправою посадити в кабріолет власника компанії Богдан Олега Гладковського і покатати його містом саме за одним із цих маршрутних таксі разом із керівництвом транспортних компаній, що експлуатують ці автобуси. Всього один день. Їхні обличчя були б чорними, як у шахтарів.

До того ж вони брудні, тісні та незручні для пасажирів, а їхні водії, як багаторукий Шива, роблять за кермом п’ять справ одночасно, створюючи проблеми для безпеки всіх учасників руху.

Гідною альтернативою Богданам мають стати звичайні нові автобуси і тролейбуси. У набагато більшій кількості, ніж зараз. І бажано з гібридними двигунами для менших викидів — це скоріше правило, а не мрія всіх європейських міст. І останній маленький штрих — ніщо так не прикрашає міський ландшафт, як сучасні низькопідлогові трамваї. Закупи їх Київ штук 100 — і з’явиться щось спільне з Краковом, Цюріхом і Бордо.

Звісно, є ще парковка автомобілів на тротуарах, і Київ напевно є єдиною столицею Європи, де це стало нормою. Але це вже окрема велика історія.

Якщо українська столиця років за п’ять вирішить навіть ці три питання, місто виглядатиме значно чистішим, естетичнішим і комфортнішим. Чим відрізняються міста Європи від більшості міст Азії та колишнього СРСР? У перших піклуються про своє і загалом — про міське середовище проживання, в останніх — тільки про своє, про власні квартири і майже ніколи про під’їзди і вулиці. Але ми ж напрямок начебто вибрали.

МАФи, хаотична зовнішня реклама і жовті Богдани занурюють столицю в урбаністичне пекло, від якого її давно час врятувати.

Джерело

Loading...
Загрузка...