Сенсація

Павло Гудімов розповів маловідомі факти про Океан Ельзи

” Найбільше прикро, що, коли колектив почав тріщати по швах, ми не зібралися разом та не обговорили ситуацію серйозно”.

Українському гурту “Океан Ельзи” виповнюється 25 років. Ніхто тоді й подумати не міг (насамперед — хлопці), яких вершин вдасться досягнути. Особливо, враховуючи той факт, що жоден із четвірки не мав музичної освіти. Та й Славко Вакарчук з’явився у колективі не одразу…

— Офіційною датою створення “Океану Ельзи” вважається 12 жовтня 1994 року. Чому саме цей день? Адже ви й до того вже проводили репетиції…

— Просто в цей день мої уродини, тому я запропонував об’єднати два свята і, в принципі, всі погодились, — з усмішкою розповідає учасник “золотого складу” легендарного гурту Павло Гудімов. — Слід сказати, що “Океан Ельзи” виник не на порожньому місці: до його появи існувала група “Клан тиші”, в якій грали Юрко Хусточка, Денис Глінін і я. На певному етапі тодішній соліст — Андрій Голяк — одружився й поступово став відходити від музики…

Залишившись утрьох, ми cтали думати, що робити далі. Проте репетицій не припиняли й писали нові пісні, частина з яких, до речі, перейшла потім у перший репертуар “Океану Ельзи”. Незабаром на одній із вечірок, де проходив такий собі сейшн, випадково зустріли Славка Вакарчука. Одразу відзначили його  вокальний потенціал. Якраз те, чого нам, інструменталістам, бракувало… Ось так і виник майбутній гурт.

— Це правда, що на один із перших концертів “Океану Ельзи” ви продали лише… два квитки?

— Так. У Львові ми вже здобули певну популярність, тож захотіли організувати концерти в інших обласних і районних центрах. Ну, щоб заробити якусь копійку. Не пам’ятаю, хто запропонував розпочати саме з Жовкви, але там справді продали на концерт два квитки. Ми як приїхали туди, так і поїхали. А потім виявилось, що того дня у місті було якесь весілля, на якому й гуляла вся молодь. Зрештою, могли запросити нас пограти. (Сміється). Ми тоді були неперебірливі.

— Цікаво, які гонорари отримував “Океан Ельзи” на початку своєї кар’єри?

— На перших концер тах нам платили, звичайно, смішні гроші. Скільки? Двадцять доларів. Це в кращому випадку. Тож, коли одного разу запропонували шістдесят “зелених”, ми були шалено раді й зрозуміли: це — успіх! (Сміється). Йшлося про вечірку в клубі “Лялька”, яку організовували для молоді з Канади, тобто для діаспори. Із задоволенням відіграли тоді концерт і навіть декілька разів виходили на біс. (Усміхається).

— “Океан Ельзи” пройшов шлях від маленьких клубів до стадіонів. А якою була найбільша аудиторія, де вам доводилось виступати?

— У 2013 році ми зібрались у “золотому складі” задля концерту на Майдані. Кажуть, там було до 200 тисяч глядачів. Та я думаю, що більше. Народ заповнив увесь Хрещатик! Правда, не знаю, що вони чули під час нашого виступу. Адже обладнання, яке стояло, було радше для промовців, а не музикантів. І, вийшовши на сцену, ми зрозуміли, що звуку просто не вистачає… Ще раз “Океан Ельзи” зібрався старим складом у 2014 році, коли на “Олімпійському” стадіоні святкували 20-ліття групи. Проте аудиторія там була, звичайно, набагато менша, ніж на Майдані.

— До речі, ти не шкодував про те, що полишив свого часу групу?

— Я думаю, всі про це жаліли. І Славко, і ми також. (У 2004 році з “Океану Ельзи” пішов бас-гітарист Юрко Хусточка та клавішник Дмитро Шуров, а в 2005-му — гітарист Павло Гудімов. — Авт.). Знаєш, коли хлопці полишили групу і з’явились нові музиканти, я незабаром зрозумів, що теж не хочу там затримуватися… Найбільше прикро, що, коли колектив почав тріщати по швах, ми не зібралися разом та не обговорили ситуацію серйозно.

— Як відомо, Славко Вакарчук нині однією ногою на сцені, другою — у політиці. А чим займаються інші засновники “Океану Ельзи”?

— Якщо говорити про Юрка Хусточку, то він живе сьогодні в Парижі. Займається музикою — працює на студії та продюсує гурти. У нього чудова сім’я — дружина-француженка і двоє дітей… Натомість барабанщик Денис Глінін залишився в “Океані Ельзи”. Нещодавно ми бачились: він приходив на виставку “Ангели”, яку я організовував. Власне, нині займаюся проектами візуального мистецтва, відкрив дві галереї — у Києві та Львові. Певний час мав свою групу, але вже багато років не виступаю. Хоч пісні для інших колективів пишу… Одне слово, ми всі так чи інакше пов’язані з мистецтвом.

 


Ми використовуємо cookies, щоб проаналізувати та покращити роботу нашого сайту, персоналізувати рекламу. Продовжуючи відвідування сайту, ви надаєте згоду на використання cookies та погоджуєтесь з Політикою конфіденційності.

Поштова адреса: вул. Дмитрівська, 30, м. Київ, 01154
Телефон: +380 (96) 915-55-60