Сенсація

Найцікавіші храми України (фото)

Найдавніші за часом споруди мають унікальну історію, оригінальні за своїм архітектурним стилем та видатні з точки зору майстерності будівництва, місця масового паломництва і відокремлені святині  все це українські храми, кожен з яких є по-своєму єдиним і неповторним. А тому цей ТОП-10 лише привід нагадати про ті з них, хто стоїть першими у списку, але є не надто важливими.

«Молодший брат» Софії Київської засновано 1077 року князем Всеволодом Ярославичем. Храм, зведений у візантійському стилі, дійшов до наших днів в усіченому вигляді. Переміщення ґрунту або будівельні помилки призвели до того, що дуже швидко він опинився в такому стані, що десь 1199 р. зодчий Петро Милонег змушений побудувати з боку крутого берега річки спеціальну підпірну стіну. Однак це передове для того часу інженерне рішення не врятувало собор від фатального руйнування в XVI столітті, коли частина пагорба з вівтарною частиною і куполом впала в дніпровські води.

Друге життя і свій сучасний бароковий вигляд храм набув у 1767−1769 рр. стараннями Михайла Юрасова, який керував будівництвом абсиди і стін в східній частині храму, а також надбудовою купола. Але справжні скарби приховані всередині цієї монументальної будівлі — фрагменти фресок XI століття, а також стінопису XVIII століття, серед яких рідкісне зображення Бога Отця, що не є сьогодні канонічним. Про популярність церкви серед киян минулого свідчать численні приклади «народної творчості» — стародавні графіті і зображення хрестів.

Фото: Vitaly Stelmakh

Спасо-Преображенський собор (Чернігів)

Ще один ветеран, вік якого наближається до тисячоліття, зберіг розкішну зовнішність, і сьогодні має статус найкрасивішого з давньоруських храмів. Собор, закладений в 1033—1034 рр. князем Мстиславом Володимировичем, за його життя був доведений до висоти «вершника, який ставав у стременах з піднятою рукою», а завершив будівництво син Ярослава Мудрого — Святослав. Незважаючи на численні перебудови, в тому числі і після масштабної пожежі 1756 р., що знищила всі внутрішні приміщення і стародавні фрески, Спаський собор залишається архітектурною домінантою стародавньої столиці Чернігово-Сіверських земель, а також усипальницею її славетних князів, серед яких є і герой літописного «Слова о полку Ігоревім».

І сьогодні ці стіни з оригінальною візерунчастою цегляною кладкою і раніше гучно «звучать», адже Спаський храм має дивовижні акустичні характеристики, завдяки спеціальним керамічним амфорам-голосникам, закладеним в кладку стін і зведень собору.

Фото: Kovalvl

Архикафедральний Собор Святого Юра (Львів)

Справжня перлина пізньої барокової архітектури, собор Святого Юра має унікальну якість. З одного боку — він ніби злітає над містом на високій Святоюрській горі, будучи його архітектурною домінантою, а з іншого — архітектурний ансамбль собору відкривається відвідувачеві поступово, немов поглинаючи його у велике таїнство. Якщо увійти в храм з боку однойменної площі, вам доведеться минути браму, прикрашену бюстами святих. З малого подвір’я відкривається вид на другу браму з алегоричними статуями Римської та Грецької церков, а потім слідує третя брама зі скульптурами «Віри» та «Надії». І тільки після цього погляду відкривається величний витвір Бернарда Меретина, який розпочав його зведення в 1744 р. за наказом митрополита Атанасія Шептицького, і завершено спорудження було в 1764 р. архітектором Клеменсом Фесінгером.

Головний фасад зі статуями святих Атанасія і Лева, а також кінне зображення Святого Юрія Змієборця на аттику, що належать різцю «українського Мікеланджело», скульптору Йогану Пінзелю — лише незначна частина тих художніх шедеврів собору, в 1998 р. внесеного до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Фото: depositphotos

Горянська церква-ротонда (Ужгород)

Єдиний в Україні взірець романської архітектури і рідкісний в церковній архітектурі Русі вид храму-ротонди, збудований не пізніше X-XIII ст. в передмісті сучасного Ужгорода — селі Горяни. Це незвичайна культова споруда перебувала в цілковитій безвісності до 1879 р., коли угорські археологи (Закарпаття тоді входило до складу Австро-Угорської імперії) виявили під його штукатуркою прекрасні фрески XIV-XV ст., що стали європейською сенсацією. Сьогодні більшість вчених вважає, що вони виконані італійськими майстрами школи Джотто.

Але це не єдиний предмет наукових дискусій навколо пам’ятника: церква або встановлена на місці легендарного замку Унг слов’янського князя Лаборця, або є частиною більш пізнього палацового комплексу. Навіть її назва достеменно невідома — сьогодні це храм Покрови пресвятої Богородиці, а донедавна вона іменувалася церквою Святої Анни, хоча сьогодні тут немає жодного її зображення. Однак є точне свідчення того, що в 1959 році церква була закрита через її аварійний стан внаслідок удару… кульової блискавки. Але сьогодні храм-ротонда відреставрована і чекає нових дослідників її таємниць.

Фото: Elke Wetzig

Покровська церква-замок (Сутківці, Хмельницька область)

Чи то середньовічний замок, який став церквою, чи культова споруда, що «віднесла» себе до фортеці? Саме такі питання виникають у кожного, хто вперше бачить цей рідкісний в нашій країні зразок оборонної архітектури, що загубився не в долині французької річки Луари, а в безкрайніх зелених полях українського Поділля. Добре що хоч з датою будівництва цього оригінального храму проблем не виникає — на одному з його дзвонів є напис «РОКУ Божого АУОS», тобто 1476 рік. Його чотири хрестоподібні корпуси-вежі зі стінами двометрової товщини, облаштовані амбразурами і бійницями, захищали жителів села від набігів татар і турків. А власники села — представники дворянського роду Сутківських — використовували для оборони розташовану поблизу фортецю.

Хоча вже наприкінці XVIII — початку XIX століття, коли власником тутешніх земель став польський окультист Тадеуш Грабянка, церква і маєток в Сутківцях почала відігравати зовсім іншу роль — тут з’явилося відділення його «алхімічної ложі». І згідно з відомостями, наведеними українським істориком мистецтв Григорієм Павлуцьким, деякий час в ній гостював таємничий європейський маг і авантюрист — граф Каліостро.

Фото: Вадим Войтик

Собор Непорочного Зачаття Діви Марії (Тернопіль)

Доля Тернопільського кафедрального собору драматична й оптимістична водночас. Зведений у 1749−1779 рр. за наказом власника міста Йозефа Потоцького, цей величний бароковий храм з витонченою різьбою і кам’яними скульптурами на фасаді постійно переходив від одного чернечого ордену до іншого. Першими господарями церкви Святого Вінсента стали 12 ченців-домініканців, на зміну яким в 1820 р. прийшли єзуїти, котрі затрималися тут на 28 років. У 1903 році в костел знову повернулися домініканці, які оновили фрески, побудували новий купол і придбали орган, витративши на це 60 778 австрійських гульденів. Але, благополучно переживши події Першої світової війни, собор в 1939 р. втратив в полум’ї пожежі від артобстрілу багато фресок, також золоті та срібні прикраси вівтаря.

Але це було лише прологом драми, бо в 1944 р. костел став фортецею, яку протягом тижня обстрілювали з гармат, штурмували піхотою і, врешті-решт, взвод «хіміків» залив його самозаймистою рідиною і підпалив. Проте пізніші реставрації змогли повернути собору з його оригінальними вежами, які багато хто називає «пагодами», колишню чарівність і титул головного символу «файного міста» Тернополя.

Фото: Volodymyr Yermilko

Благовіщенський кафедральний собор (Харків)

Найбільшим за розмірами кафедральний собор Східної Європи став третьою церквою Благовіщення Пресвятої Богородиці, що стояла на цьому місці. Перший дерев’яний храм з’явився тут близько 1655 року, а 1789 р. за проектом Петра Ярославського був закладений новий храм в стилі раннього класицизму, який майже двадцять років мав статус «градського собору». Однак число його прихожан постійно зростала, і в 1888 році було прийнято рішення про зведення поруч зі старою церквою нового собору в модному тоді неовізантійському стилі з елементами еклектики за проектом архітектора Михайла Ловцова, здатного вмістити до 4000 людей.

Грандіозне будівництво, що фінансувалося в основному за рахунок пожертвувань купецтва, було завершено в 1901 році і обійшлося в 400 000 рублів. Зі старого храму були перенесені всі реліквії, і той був знесений, щоб поступитися місцем величному собору-красеню, чиї поліхромні фасади з чергуванням рядів червоної цегли і білої штукатурки нікого не залишає байдужим. І сьогодні храм разом з Успенським і Покровським соборами утворює золотий трикутник, де, за запевненням багатьох, збуваються найзаповітніші мрії.

Фото: depositphotos

Костел Святого Лаврентія (Жовква, Львівська область)

«Вір, моя люба дружино, в задум мій побудувати цей костел», — заповідав коронний гетьман Станіслав Жолкевський своїй дружині Регіні, вирушаючи у 1606 р. у свій черговий військовий похід. І вона виконала його наказ, почавши будівництво за проектом Петра Щасливого, а потім Амвросія Прихильного і Павла Римлянина монументального ренесансного собору військової слави. Його фриз оздоблено фігурами гусар і лучників, поранених воїнів, композиціями з елементами озброєння, гербовими орлами й іншими символічними зображеннями ратних подвигів. На порталі розміщено скульптури святих покровителів собору, а фронтон фасаду увінчує позолочена фігура Архангела Михаїла.

Але суворий і величний храм — це не тільки архітектурна перлина, а й місце паломництва, ща зветься «Малим Вавелем», оскільки за кількістю поховань видатних діячів Речі Посполитої він не має аналогів. Ще однією відмінною рисою костелу є його «картинна галерея» з живописних полотен, виконаних кращими художниками XVII в. Ці унікальні шедеври, які є найбільшими батальними картинами світу, були в 1965 році врятовані легендарним вченим Борисом Возницьким та сьогодні виставлені в Золочівському й Олеському замках.

Фото: depositphotos

Собор Різдва Богородиці (Козелець, Чернігівська область)

Останній блискучий зразок українського бароко побудовано за проектом Івана Григоровича-Барського та Андрія Квасова в 1752—1763 рр. на кошти місцевої жительки Наталії Розумихи — матері фаворита російської імператриці Олексія Розумовського та його брата Кирила, який став останнім гетьманом Війська Запорозького. В результаті 11-річної праці 150 кріпаків, які отримували за свою працю по 5 копійок на день, був створений чудовий соборний ансамбль, що включає в себе одну з найвищих в Україні 50-метрових дзвіниць. І його внутрішнє оздоблення не поступається зовнішньому.

Чого тільки вартий багатоярусний позолочений 27-метровий різьблений іконостас, створений за однією з версій за участю знаменитого італійського архітектора Растреллі? Ікони для нього виконав у 1753 р. придворний художник Розумовських — Григорій Стеценко. І якщо чутки про те, що в храмі проходило таємне вінчання Олексія Розумовського й імператриці Єлизавети не має документальних підтверджень, то усипальниця родини засновників храму в нижній «теплій» церкві Адріана і Наталії — факт, в якому може переконатися кожен відвідувач собору.

Фото: depositphotos

Кафедральний костел святих Апостолів Петра і Павла (Кам’янець-Подільський)

Щбуде, коли поєднати базиліку з пізньороманськими, готичними і ренесансними рисами, барокову дзвіницю (1646−1648 рр.), розкішну тріумфальну арку (1781 г.) і 38-метровий турецький мінарет з позолоченою скульптурою Богородиці на його вершині? Правильно — один з найбільш впізнаваних соборів України. Дата його споруди досі є предметом наукової дискусії. Відомо лише, що перша про нього письмова згадка належить до 1450 г. Потім в історії храму були згубна пожежа, землетрус, відновлення, ще одна пожежа і знову землетрус, перетворення на мечеть під час турецької окупації міста в 1672—1699 році, а потім — масштабний ремонт екстер’єру та інтер’єру в стилі пізнього бароко в 1737—1755 рр.

Не обійшлося і без ще однієї пожежі, насильницького вилучення цінностей і облаштування музею релігії та атеїзму, органного залу і, нарешті, повернення комплексу католицькій громаді міста. Сьогодні костел дбайливо відреставровано, і крім віруючих сюди приходить безліч туристів — пошукати в крипті поховання одного з авторів собору архітектора Яна де Віта, помилуватися красою біломармурового надгробка «Прекрасної Лаури» Пшездецької або прочитати на меморіалі пана Єжи Володиєвського, полеглого під час захисту Кам’янця від нападу турків, вічні слова «Свобода — велика річ».

Фото: depositphotos
Loading...

Поштова адреса: вул. Дмитрівська, 30, м. Київ, 01154
Телефон: +380 (96) 915-55-60