Сенсація

Астрономи з’ясували, що станеться після смерті Сонця

Після смерті Сонця наша зоряна система перетвориться в гігантську сяючу «бульбашку» з пилу і газу, яка проіснує в такому вигляді кілька тисяч років, а потім зникне, розповідають учені в статті, опублікованій у журналі Nature Astronomy.

«Дані спостережень показували, що зірки розміром з Сонце можуть породжувати яскраві туманності, теорія ж говорила, що це неможливо, для цього потрібна вдвічі більша зірка. Нам вдалося довести, що це можливо для зірок сонячної маси, і це вирішило суперечку, яка тривала 25 років» , – заявив Альберт Зейлстра (Albert Zijlstra) з Манчестерського університету (Великобританія).

Приблизно через 4,5-5 мільярдів років наше Сонце вичерпає запаси водню, «ядерного пального», і почне спалювати гелій, в результаті чого його надра розігріються до надвисоких температур, а зовнішні оболонки світила роздуються, поглинувши Венеру і Меркурій і перетворивши Землю в неживу розпечену кулю.

У підсумку Сонце позбудеться від всіх зовнішніх шарів газу і перетвориться на білого карлика – маленьке, але дуже гаряче світило, яке продовжуватиме світитися за рахунок залишків тепла, що збереглися в колишньому ядрі. Його світло буде підігрівати і підсвічувати навколишні хмари газу, перетворюючи їх в яскраву пляму на нічному небі інших світів, і Сонячна система стане так званою планетарною туманністю.

За словами Зейлстра, у подібній долі світила сьогодні ніхто не сумнівається, однак вчені вже майже три десятка років сперечаються про те, як буде виглядати породжена ним планетарна туманність і чи буде вона існувати взагалі.

Справа в тому, що спостереження останніх років показують, що всі великі планетарні туманності мають приблизно однакові розміри і світність, незважаючи на те що вони часто знаходяться в самих різних галактиках або скупченнях зірок, де присутні переважно великі зірки або, навпаки, тільки світила-карлики . В середньому типова планетарна туманність світить в десять тисяч разів яскравіше, ніж Сонце.

З іншого боку, комп’ютерні розрахунки, проведені в середині 1990-х років, показували, що яскравість і розміри планетарної туманності дуже сильно залежать від того, якою масою володіла їх прародителька. З цієї причини подібні об’єкти в групах молодих зірок повинні бути яскравіші і більші в кілька разів, ніж туманності в старих кульових скупченнях, чого не спостерігається в реальності.

Ця невідповідність змушувала багатьох вчених, в тому числі і авторів статті, запекло сперечатися про те, як саме народжуються планетарні туманності і чому астрономам не вдається знайти більш яскраві об’єкти. Зейлстра і його колеги вирішили ці протиріччя, створивши нову комп’ютерну модель старої зірки, яка перетворюється на білого карлика, і підсвічує планетарну туманність.

Ці розрахунки несподіваним чином показали, що попередники не враховували, як сильно змінюється температура ядра зірки в міру скидання її оболонок, виявилося, що воно нагрівається в три рази швидше і сильніше, ніж припускали астрономи. Завдяки цьому навіть невеликі зірки, чия маса порівнянна з сонячною, може породжувати яскраві планетарні туманності, близькі до максимуму їх світності.

«Нам не тільки вдалося вирішити одну з найстаріших суперечок в астрономії, а й дізнатися, що очікує Сонце в майбутньому, після його смерті. До того ж тепер у нас є методика, яка дозволяє знаходити дуже старі зірки в далеких галактиках і визначати їх вік, що раніше було зробити досить складно», – робить висновок Зейлстра.

Підпишіться на групу «СВІДОК» у Facebook